Вісті із передової: «Іван Антонюк – Кримське. Далі лише війна»

 Військовослужбовець та громадський діяч – Іван Антонюк уже 4 місці на передовій. Він добровольцем пішов у Збройні сили України, після навчання на Яворівському полігоні відразу прибув на передовий блок-пост у Луганській області. Його 5-та бригада розміщується у селі Кримське на позиції «Тубдиспансер»: це окраїна поселення, за кілька сотень метрів  від якої вже знаходяться блок-пости та тренувальні бази бойовиків. Життя тут дуже неспокійне і перемир’я зводиться до щоденних обстрілів та навіть сутичок чи прямих наступів сепаратистів. Часто назву села Кримське ми можемо почути у щоденних звітах військових кореспондентів, адже там «гаряче» завжди. Про ситуацію під час перемир’я ми телефоном змогли розпитати у Івана:

– Іване, вітання! Чому так часто вашу позицію піддають обстрілам? Яка ситуація і як Вам вдається боронитися, адже є інформація, що по вас працюють, заборонені Мінськими угодами, крупнокаліберні гранатомети?

– Так, значно більше стали використовувати важку зброю, ми такі обстріли по 2 рази на день маємо. Звісно, що маємо укриття, правда відповідаємо дуже гідно. Я водій БМП і озброєння маємо там нормальне. У них там у кар’єрах є тренувальна база, напевно саме після таких навчань від російського контингенту вони уже працюють по наших позиціях, ніби “здають екзамени”. 

– А як щодо армії РФ? Вони атакували вас?

– Сепаратистів тут особливо ніхто не боїться, вони не надто хочуть воювати. Буває, що навіть починають перестрілку між собою, не на жарт воюють проти інших террорестичних угрупувань. А от морська піхота РФ уже несе більшу загрозу, вони мають танки. Хлопці, які тут довше, ніж я, розповідали що ще до перемир’я сотнями косили піхоту бойовиків, то вони мертвих своїх же солдат прив’язували до танку та сунули на свої позиції. Це така жахлива картина, а все аби ніхто не знайшов трупи. На разі перестрілки йдуть на дальній відстані, хто стріляє, я не бачу.

– Яка ситуація з нашою оборонною здатністю, бойовим духом солдат? Чи є нова техніка?

– Техніки і старої немає. Все тримається на нашій креативності, вміннях та звісно бойовому дусі. Багато пліток ходило про алкоголь, тут такого немає. Можливо ми крайній блок-пост і немає часу так жартувати, але з особовим складом нормально. Є баня, годують теж нормально. Проблемно з технікою та озброєнням. Іноді чуємо чи читаємо в інтернеті про нову техніку – хтось передав, чи в Україні виготовили. Напевно, то все 1-2 одиниці на усю армію, адже моя машина вже ремонтована і я бачу не через вікно водія, а через дірки у броні усе навколо. Передали всю продірявлену від градів, не на ходу. Тому це проблема №1. Є проблема із засобами для ведення вогню, а легкої зброї вистачає. Як ми будемо боротися проти танків? Можливо коктейлями молотова, можливо автоматами. Не питання у людях, питання у старій техніці та засобах для боротьби та зв’язку. Тепловізор – це дуже необхідна річ тут, якої ми не маємо.

– А як вночі? Вас теж атакають?

– Так, я часто стою у нічній зміні. Спочатку було важко навчитися спати 3 години на добу. Але раніше через ніч, тепер щоночі ми «кладемо» їх розвідувальні групи. Чому йдуть я не розумію. Ми їх не бачимо, але маємо свої способи, шумові розтяжки наприклад, щоб чути ворога на місці, а зранку дивимось здалеку чи хтось лишився лежати там на вічно, бо вони своїх полеглих не забирають. Враження, що людське життя для них – порожній звук. Часто нас обстрілюють снайпери, не так давно куля влучила на 10 см вище голови мого стрілка, це такі будні, що мало навіть звертаєш увагу.

– Чи контактуєте якось з місцевими жителями? Чи нема ворожості з їхнього боку?

– Ми намагаємося їм пояснити ситуацію, даємо усе що маємо. Ось якраз передали колеги передачу із Луцька, половину віддам місцевим, особливо там де є діти. Людей тут мало, усі переселилися подалі, тому контактуємо найбільше із жителями Кримьского. Проте, відверто кажучи, багато є симпатиків ЛНР чи ДНР. Частково винна у цьому влада, хоча це вже наша влада, яка була обрана вже після Євромайдану навіть, адже люди тут дуже бідно живуть. Про теперішню ситуацію із шахтарями тут знають усі, людям по 5 місяців не платять зарплатню. Куди вони підуть? Звісно не до України! А наші колеги із ВР розповідають як тут все добре і буде ще краще.

– Дякуємо Іване за розмову, я думаю, що вісті із передової від Вас ми будемо отримувати регулярно.

– Наостанок скажу, що українська армія – незламна, попри всі негаразди ми воюємо за правду, а це єдине, за що варто стояти на смерть. Хоча дорога ця довга і важка, проте вона єдиновірна. Слава Україні!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *