«МОЖЕ, З ЦІЄІ МАЛЕЧІ ВИРОСТЕ ПРЕМ’ЄР ЧИ ПРЕЗИДЕНТ» – В. Бут-гусаїм

сімя і дім_вова_resultВолонтерство захоплює, затягує, допомагаючи іншим, забуваєш про себе, а покинути не сила. Саме таке життя 26-літнього лучани­на Володимира Бут-Гусаїма, який ві­сім років тому започаткував перший на Волині волонтерський рух «Тво­ри добро», очолює Луцьку районну організацію ВМГО “Батьківщина Молода”. Підтримуючи хворих ді­ток, хлопець віддячує долі, що йому не довелося спізнати дорослішання у Будинку дитини. Рідні батьки від­мовилися від нього ще в пологовому відділені. Більш як три роки Вова ріс «відмовником» у луцькому Домі ма­ляти, доки його побачила жінка, яка згодом стала його мамою, наставни­ком, вірним другом. – за матеріалами газети “Сімя і Дім”

– Подвійне прізвище – білорусь­ке з татарським корінням – дісталося від кровних батьків. Знаю, хто моя бі­ологічна мама, знаю, що в мене є се­стри. Але не хочу з ними бачитися, не маю про що говорити. Зла не три­маю, вона тоді була надто молода, злякалася, – пригадує Володимир. – Коли було 3,5 року, мене забрали в сім’ю. Прийомну маму лякали важ­кими діагнозами. Та вона не побоя­лася відповідальності, взяла мене, вилікувала, вивчила. До речі, саме у Дім маляти вперше навідався як волонтер. Вихователі мене не впізнали.

Бут-Гусаїм каже, що людям, які хочуть взяти до себе чужу дитину, чинять багато перешкод.

– Наприклад, реабілітаційний центр має на вихованні 60 дітей. По­ловину з них всиновлюють. Тоді за­клад треба закривати, розформову­вати, решту дітей переводити в інші заклади, – розмірковує хлопець. – У будинку сімейного типу дитина має батьків, після школи й університету має дім, до якого може повернути­ся, духовну родину. Інший варіант – школа-інтернат: після навчання ди­тина не знає, куди йти далі. Держава свій обов’язок уже виконала. Дитина фактично нічого не має.

На уроках, у дитячих таборах Во­лодимир допомагав вихователям, вожатим. Вступивши до технічного університету в Луцьку, хлопець ініці­ював створення волонтерського руху «Твори добро». Його мета – відвід­ування дитячих будинків по облас­ті. Спочатку охопили Луцьк, Рожище, Ківерці. Після університету Володи­мир став професійно провадити гро­мадську діяльність.

– Ми хотіли довести, що дітей треба згадувати не тільки на Миколая, новорічні свята і в День дити­ни, а хоч раз на місяць. їм не виста­чає уваги, спілкування, друзів. Через це діти замикаються у чотирьох сті­нах і в собі. Тому вибрав соціальний напрямок: це моральна, психологіч­на і фізична підтримка дітей із ДЦП, вадами зору, з малозабезпечених і багатодітних сімей. Почали залуча­ти учнів, студентів, педагогів різних шкіл та вишів.

Зараз волонтери під керівни­цтвом Бут-Гусаїма реалізують два соціальні проекти: «Арт-терапія» (за підтримки Британської ради в Укра­їні та ГО «Молодіжна платформа») і створення креативного простору «Озерний вітер» (спільно з Волин­ським координаційним центром до­помоги бійцям АТО).

  • Перший проект спрямований на реабілітацію дітей із важкими хворо­бами та відхиленнями розвитку. Ма­ленькі учасники переважно зобра­жають свої мрії, та за ними приховані проблеми і бажання, які помічають психологи, – пояснює активіст. – На­приклад, арт-терапія в онковідділенні. Перед нами закривали деякі па­лати, мовляв, там безнадійні діти, їм лишилось жити тиждень. Ми настоя­ли і провели з ними заняття. Поміти­ли, що діти забувають про все – про хворобу, біль, складне лікування. Вони концентруються на тому, щоб зробити щось гарне. Цей проект дав дітям можливість прожити довше на два місяці. Їхні картини продали під час доброчинних акцій, а виручені гроші ми передали на лікування ін­ших маленьких пацієнтів. Подали на затвердження облради регіональ­ну цільову програму з використан­ня методики арт-терапії. Хочемо у Луцькому реабілітаційному центрі раз на тиждень проводити безплатне заняття для всіх охочих із незахищених категорій.
  • Другий проект орієнтований на дітей військових АТО та переселен­ців. Креативний простір постане в будинку відомого соціального пси­холога Олега Покальчука. Він меш­кає у Києві, а батьківську хату на ву­лиці Ковельській у Луцьку віддав волонтерам у безплатну оренду. Тут відбуватимуться різні навчання, тренінги, мистецькі проекти тощо.

— Зараз про дітей забули, май­же вся допомога – тільки для ар­мії. Були випадки, коли батьки звер­тались до народних депутатів, а ті відказували, що нічого від цього не отримають, – зауважує волонтер.

– Владці хочуть піару. Їм вигідніше за­купити кілька тепловізорів, відвезти бійцям, зробити багато фото і по­казати це. Таких людей, які постій­но допомагають, одиниці. Але до них можна звернутись будь-коли і з усі­ма нагальними проханнями – не від­мовлять. Дітям треба дати можли­вість показати себе. Ми не знаємо, хто виросте з цієї малечі. У майбут­ньому дитина може стати прем’єр-міністром чи президентом. Третій рік втілюємо проект «Мрії майбут­ньої держави», що дозволяє дитині випробувати ту професію, про яку вона мріє. Приміром, хлопчик хоче стати радіоведучим. Ми організо­вуємо поїздку на радіостанцію: там можна роздивитися студію, облад­нання, поговорити з ведучим, ска­зати кілька слів у прямому ефірі – сповна відчути атмосферу. Щороку більше державних і приватних уста­нов долучаються до цього проекту.

Якщо дитина мріє про якусь профе­сію – медика, вчителя, тракториста тощо, не треба її відмовляти, забо­роняти. Навпаки, заохочувати, під­штовхувати вперед.

Ольга ЮЗЕПЧУК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *